Війти или зарструватись
Зміст
Вступ. 3
1. Етіологія і патогенез надлишкової маси тіла й ожиріння. 5
2. Класифікація ожиріння. 12
3. Медикаментозні методи лікування ожиріння. 15
4. Профілактика ожиріння. 20
Висновок. 23
Список використаних джерел. 25
Висновок
Ефективна стратегія боротьби з ожирінням припускає в першу чергу усунення причин, а не наслідків надлишкової маси тіла. Очевидно, що якщо вважати ожиріння соціальним захворюванням, то вирішити цю проблему можна тільки за допомогою мір, прийнятих на рівні всієї популяції (пропаганда здорового способу життя й харчування, створення умов для занять спортом і т.п.). Однак популяційна стратегія повинна бути доповнена ефективним лікуванням конкретних хворих, що включає у себе всі наявні методи.
Ожиріння варто розглядати не як косметичний дефект, а як серйозне захворювання, що супроводжується різними ускладненнями. Відповідно, головною метою лікування ожиріння є зниження ризику несприятливих випадків. Очевидно, що цієї мети можна домогтися тільки шляхом впливу на всі фактори ризику, які є у хворого. Якщо проводити аналогію з лікуванням артеріальної гіпертонії, цукрового діабету або дісліпідемії, то максимально корисною була б нормалізація індексу маси тіла. Однак на практиці досягти цієї мети часто не вдається, особливо у хворих з вираженим ожирінням, а також пацієнтів середнього й літнього віку, які звичайно не схильні радикально міняти харчування й спосіб життя. Крім того, хворим часто буває важко удержати масу тіла на досягнутому рівні, тобто ефект лікування виявляється нестійким. У зв'язку із цим у кожному конкретному випадку варто ставити здійсненні цілі лікування.
На думку експертів Національного інституту здоров'я США (1998), можна виділити три завдання лікування ожиріння: зниження маси тіла; збереження досягнутої маси тіла протягом тривалого строку; відсутність збільшення маси тіла. У тих же рекомендаціях як первісна мета пропонується знижувати масу тіла приблизно на 10% протягом 6 мес. Якщо ця мета досягнута, то можна обговорювати можливість подальшого зниження маси тіла. Вибір зазначеного ефекту порозумівається двома причинами. По-перше, помірне схуднення є цілком реальним завданням для більшості людей і не жадає від них надмірних обмежень, а, по-друге, воно приводить до значного зниження виразності інших факторів ризику, які пов'язані з ожирінням. Багато людей з надлишковою масою тіла прагнуть домогтися більше вираженого ефекту, а частина з них шляхом більших зусиль насправді можуть значно схуднути за короткий строк, однак згодом нерідко так само швидко поправляються. З погляду зниження ризику помірне стійке схуднення має явну перевагу перед значним зменшенням маси тіла, але на короткий строк.
Однак деякі з пацієнтів думають, що вага – їхня первинна проблема. Тому вони приходять до лікаря з іншими скаргами, і їхня надлишкова вага нерідко ігнорується й лікарем.
Лікар повинен вірити, що лікування ожиріння гідно його пильної уваги, що це – медична проблема, що вимагає організованого підходу до діагностики й лікування, і що частота супутніх захворювань, пов'язаних з ожирінням, зменшиться при зниженні ваги й контролі над споживанням жиру. Лікар може розглядати процес лікування пацієнта, що страждає ожирінням, і як професійний виклик, і як можливість успішного результату.
Ожиріння – хронічне захворювання, що проявляється періодичними ремісіями й загостреннями. У зв'язку із цим воно вимагає такого ж тривалого довічного лікування, як і інші хронічні хвороби, максимально наближеного до звичок і способу життя хворого. Дії лікаря стануть набагато більше продуктивними, якщо він зможе зрозуміти індивідуальні розходження між пацієнтами, сфокусується на їхніх позитивних звичках і зосередиться на кожному успішному кроці. Необхідно переконувати пацієнта, що втрата у вазі приведе до поліпшення як психічного, так і фізичного здоров'я, з одночасним скороченням супутніх захворювань. Атмосфера взаєморозуміння й довіри лікаря й хворого також буде сприяти досягненню мети.
Отличная курсовая. Спасибо.