Війти или зарструватись
Зміст
Введення.
Розділ І. Початок та цілі колективізації в Україні
1.1. Зміна економічного курсу СРСР у 1927 році.
1.2. Ліквідація “куркульського прошарку”.
Розділ ІІ. Хід колективізації в Україні.
2.1. Темпи проведення колективізації.
2.2. Форми колективного господарства.
2.3. Завершення суцільної колективізації.
Розділ ІІІ. Наслідки колективізації.
Висновки.
Список використаної літератури.
Висновок
Ідея соціалістичного перетворення сільського господарства пройшла досить великий шлях еволюції. Перші колгоспи виникли у 1917-1920 рр. Це було результатом активного обєднання селян за активного сприяння радянської влади.
Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялись на декілька типів: коммуни, колгоспи та артелі. Незважаючи на всеобічну підтримку держави, селяни неохоче йшли в колгоспи.
Цілком очевидно, що кооперування та радянська влада не тільки не поєднуються, але й суперечать один одному. Проте Сталін, усупереч реальному становищу речей оголосив у 1928 році колгоспи “найбільш яскравим видом виробничої кооперації”.
Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було викачувати кошти до державного бюджету. Із самого початку колективізація розглядалась як метод проведення прискореної індустріалізації, розв’язання проблеми хлібозаготівлі, ліквідації заможного класу селянства – ворога радянської влади.
Перий п’ятирічний план був оцінений як важливий крок до суцільної колективізації. По СРСР передбачалось об’єднати у колгоспи 18-20% селянських господарств, в Україні – 30%. Резолюцією пленімуму ЦК ВКП ( б ) 1929 року “Про сільське господарство України та про роботу на селі ” було стверджено, що Україна має всі необхідні заходи, щоб прескореними темпами попереду інших республік йти у справі колективізації сільського господарства.
Були створені комісії для вивчення питання про перспективи організації колгоспів у різних регіонах СРСР. Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності та віддавати її в колгоспи. Лише грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого заможного життя змушували вступати їх до колгоспів.
Колективізація викликала відвертий опір селянства. У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційно їх зображали, як куркулів- ворогів радянської влади. Ця частина селянства була найміцніше пов’язана із землею, тому становила реальну перешкоду для колективізації. Держава вживає ряд заходів з метою ліквідації цього прошарку суспільства шляхом репресій, посиленого оподаткування, заборони торгівлі, заборони купувати реманент, заборони використовувати вільнонайману робочу силу та ін.
Створивши колгоспи, держава установила над ними всеосяжний контроль. Першою заповіддю були поставки державі. Селянам майже нічого не залишалось.
Одним із найстрашніших наслідків такої політики став голод 1932-1933 років.
На мою думку, сама по собі ідея колективізації була вдалою, тому, що вона сприяла економії селянського часу, коштів, вона була одним із способів відродження та зміцнення відношень між селянами.
Однак ті варварські методи, якими радянська влада намагалась провести колективізацію в Україні ні до чого доброго не призвели, а визвали велике обурення і не згоду із боку селян, масові жертви і розруху, як матеріальну, так і душевну.
Це відбулось тому, що партійці думали у першу чергу про досягнення ще вищої щаблини влади, все більшого впливу і власного збагачення; ніхто із них не замислювався про методи досягнення своєї мети та про можливі наслідки, ні у кого із них не виникло співчуття до мільйонів людей, які страждали від того, що нажили тяжкою працею своє добро, яке держава намагалася у них відібрати;від голоду і покарань, за спробу урятуватися від голодної смерті.
Все ок