Зміст
Вступ
Розділ і. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в афінах
1.1. Полісний етап історії Стародавньої Греції
1.2. Виникнення Афінської держави
1.3. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Основні риси афінського права
2.1. Державний лад, суд, збройні сили
2.2. Правова система Афін. Законодавство Драконта
Висновки до розділу 2
Розділ 3. Значення законодавства драконта, його оцінка, демократизація державного ладу
3.1. Реформи Солона. Протистояння демоса та аристократії
Висновки до розділу 3
Висновки
Список використаних джерел
Висновок

В VII в. до н.е. жителі Аттики, звичайно, продовжували багато в чому керуватися архаїчними родовими законами. Законами, на думку наших сучасників, що були зайво жорстокими. При цьому судовими рішеннями, як і всіма справами в державі, відали аристократи - евпатріди. Саме вони входили у вищий судовий орган - ареопаг, саме вони обиралися на посаді архонтів.

Архонт – вища посадова особа в давньогрецьких полісах. З першої половини VII в. до н.е. строк їхньої влади становив один рік.

Цих архонтів в Афінах було дев'ять. Головний – архонт-епонім, крім нього архонт-басилей (колишній цар, що відав тепер релігійними питаннями), архонт-полемарх (занимавшийся військовими справами) і шість архонтів-фесмофетів, що займали різні міські магістратури, що відали суворим дотриманням законів і судом [4].

Отже, до кінця VII в. до н.е. уже всім афінцям було очевидно, що юриспруденцію настав час приводити в порядок.

По-перше, у неясний період у другій половині століття дозріла необхідність у більше строгій охороні приватної власності.

По-друге, під час політичних безладь чітко виявилася недосконалість судової системи. Зокрема, невдоволення викликав сваволю суддів аристократів, що тлумачила закони так, як їм було зручно.

По-третє, виникла гостра необхідність у тім, щоб просто зміцнити державу шляхом фіксації його правових основ [19].

Одним з поштовхів до видання нових законів послужила, Кілонівська смута. Імовірно, між 636 і 624 р. до н.е. честолюбний аристократ Кілон спробував захопити владу. Ця спроба була припинена аристократами з роду Алкмеонідів, для яких ця перемога виявилася пірровою. За їх наказом були вбиті навіть ті килоновці, які намагалися вкритися у вівтарів богів. Образа святині надовго стало прокльоном Алкмеонідів [29]. Сваволя аристократів – одні з яких хотіли стати тиранами, інші не порахувалися зі звичаями – обуривши афінців.

Після змови Кілона, що ледве не призвів до тиранії, продемонструвати свою турботу про державу потрібно було й евпатрідам. Саме тому архонтові-фесмофету Драконту доручили кодифікувати афінське право. Людина енергійний, сумлінному й шановний у суспільстві, Драконт проробив цю роботу в 621 р. до н.е. У результаті на світ з'явилися закони Драконта. Уважається, що це було перше письмове законодавство Афін, хоча правильніше було б говорити про перше письмове законодавство, що дійшло до нас. Як правило, подібні «первістки» є переробкою якихось існуючих і до цього норм. Так, за свідченням Аристотеля, в 80-х роках VII в. до н.е. шестеро фесмофетів уже займалися тією же роботою, що й Драконт [31].

Драконт зафіксував у багатьох випадках уже існуючі норми. Більш-менш чітко були прописані функції державних чиновників, принципи їхнього обрання. Хоча основними були не статті про політичний пристрій, що відбилося й у назві нового збірника узаконень - «Звичаї». Головним було прописування штрафних санкцій за ті або інші правопорушення. Карне законодавство Драконта на перший погляд виглядає винятково жорстоким. Навіть за самі безневинні провини людина могла бути покараний стратою, наприклад за крадіжку овочів. Не вважалося злочином убивство злодія, якщо воно було зроблено з метою самозахисту або щоб відібрати своє майно. Смерть покладалася за святотатство, убивство або підпал. Драконт передбачив навіть такою, дикістю, річ, як покарання неживого предмета за вбивство.

З іншого боку, ці закони відбили безсумнівний прогрес у розвитку афінського суспільства. Так, убивства були чітко розділені на навмисні, ненавмисні й доконані в стані оборони. Особливе місце займали вбивства спокусника матері, дружини, дочки або сестри; сюди ж були віднесені вбивства в результаті нещасних випадків і при спортивних змаганнях. Ареопаг розглядав тільки навмисні вбивства й карав їхньою смертю, ненавмисні перебували у віданні спеціально заснованої колегії ефетів, що обираються із громадян не менш 50 років від роду й «випробуваної моральності». Ненавмисні вбивства могли каратися вигнанням, а не стратою. Убивства з метою самооборони, до яких зараховувався й захист власності, покаранню не підлягали. Ефетам належали чотири судові палати, у кожній з яких розбиралися справи тільки відомого змісту, так що ефети засідали те в одній, то в інший, дивлячись по роду справи, що нажали суду. Цар головував при всіх розглядах подібних справ. Згодом, з розвитком демократії, діяльність колегії ефетів була в значній мірі обмежена, за нею залишилося тільки рішення релігійних питань.

Штрафи (наприклад биками) і вигнання вводилися й для ряду інших злочинців. Закони Драконта були явно спрямовані на подолання звичаю кревної помсти, вони забороняли самовільну розправу. Відповідальність за вбивство ніс тільки вбивця, а не весь рід. До відповідальності залучалася також і людина, що підбурювала до вбивства. Це й ряд інших нововведень свідчили про боротьбу зі старими родовими звичаями на користь виниклих нових класових і державних відносин.

Незважаючи на це, вираз «драконівські заходи» стало крилатим позначенням винятково твердих способів боротьби із чим-небудь. Пізніше говорили, що Драконт писав свої закони не чорнилом, а кров'ю.

Законодавство Драконта, безсумнівно, було кроком уперед у розвитку грецького права. Тепер аристократи в судах уже були обмежені писаними правилами, виконання яких легко було перевірити. Солоний скасував багато постанов 621 р. до н.е., але залишив у силі закони, які стосувалися ненавмисних убивств і самозахисту. Ім'я Драконта, незважаючи на строгість його законів, у стародавності користувалося високою повагою й ставилося поруч із іменами кращих законодавців [33].