Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи соціальної політики держави
1.1. Необхідність та сутність соціальної політики держави
1.2. Законодавчо нормативне забезпечення реалізації соціальної політики держави
Розділ 2. Аналіз забезпечення реалізації соціальної політики міністерством соціальної політики україни
2.1. Функціональні повноваження Міністерства соціальної політики України
2.2. Ефективність реалізації соціальної політики в Україні
Розділ 3. Шляхи вдосконалення роботи міністерства соціальної політики україни
3.1. Обґрунтування заходів з оптимізації структури управління Міністерства соціальної політики України
3.2. Напрями вдосконалення державної соціальної політики в Україні
Висновки
Список використаних джерел
Висновок

Соціальна політика будь – якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, що обумовлюєть процес розвитку соціального буття й соціальної безпеки людини та цілеспрямований вплив на них суб’єктів регулятивної діяльності.
Соціальна політика – це суспільний феномен, що поєднує різноманітні багатофакторні складові: конституційно-правові, інституціональні, управлінські регулятивні та саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні та ін. Зазначене зумовлює багатоаспектність засад соціальної політики як суспільного явища
Соціальну сферу держави формує комплекс відносин і зв’язків, які виникають між людьми, соціальними групами та суспільством загалом, що пов’язані із задоволенням широкого спектру потреб, необхідних для відтворення життєдіяльності сучасної людини.
Першочергове значення для реалізації Соціальної політики країни мають закони і нормативні акти: «Про межу малозабезпеченості», «Про мінімальний споживчий бюджет», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про оплату праці», «Про зайнятість населення», «Про освіту», «Про пенсійне забезпечення», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про охорону здоров’я», «Про колективні договори і угоди», «Про підвищення соціальних гарантій для трудящих».
Для реалізації соціальної політики в Україні створені певні інституції, такі як : Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, а також Державна служба зайнятості України.
Міністерство соціальної політики України очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України. Через нього Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність таких центральних органів виконавчої влади :
Структура Міністерства соціальної політики України сформована таким чином, щоб міністерство забезпечувало планування організації та контролю за реалізацією соціальних напрямків соціального забезпечення та соціального захисту в Україні.
Проведений аналіз засвідчив, що протягом досліджуваного періоду видатки Державного бюджету України зменшились на Пенсійний фонд України, на разову виплату жінкам а також насоціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Значно коливаються видатки на реалізацію державної політики з питань сімї та дітей.
Аналіз структури видатків Міністерства соціальної політики України засвідчує, що найбільш вагомими серед них є державні дотації Пенсійного фонду України. Узагальнюючи структури видатків Міністерства соціальної політики України, можна зробити висновок, що в загальному видатки на соціальну політику зменшуються, що негативно відображається на суспільстві.
Підвищення ефективності соціальної політики вимагає здійснення комплексу організаційних заходів. Передусім це забезпечення структурних змін у системі державного управління та регулювання соціально-трудових процесів.
Для формування соціальної політики, яка визначила б напрямок реформ, адекватний соціально-економічним реаліям, доцільно розглянути питання про створення координаційного органу у вигляді Ради з питань соціальної політики, голова якої має працювати на постійній основі з повноваженнями віце-прем'єр-міністра. Така Рада повинна мати власний невеликий апарат, а також підпорядковувати собі спеціалізовані органи державного управління - Національні комісії. Їхньою головною функцією повинно бути формування політики, розробка відповідних законодавчих і нормативних актів, а в деяких випадках безпосереднє керівництво реформованими або створюваними структурами, які здійснюватимуть функції соціального захисту (страховими фондами, державними програмами тощо).
До основних напрямків і пріоритетів соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства належать соціальна політика, що спрямована на створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; соціальна політика як чинник розвитку суспільних, соціальних відносин; соціальна політика, що націлена на формування соціальної безпеки людини і суспільства; гуманітарна сфера і гуманітарна політика.
Підвищення ефективності соціальної політики вимагає здійснення комплексу організаційних заходів. Передусім це забезпечення структурних змін у системі державного управління та регулювання соціально – трудових процесів.
Державна соціальна політика повинна бути направлена на забезпечення високих стандартів життя для всіх верств населення.
Для формування соціальної політики, яка визначила б напрям реформ, адекватний соціально-економічним реаліям, доцільно розглянути питання про створення координаційного органу у вигляді Ради з питань соціальної політики, голова якої має працювати на постійній основі з повноваженнями віце-прем'єр-міністра. Така Рада повинна мати власний невеликий апарат, а також підпорядковувати собі спеціалізовані органи державного управління - Національні комісії. Їхньою головною функцією повинно бути формування політики, розробка відповідних законодавчих і нормативних актів, а в деяких випадках безпосереднє керівництво реформованими або створюваними структурами, які здійснюватимуть функції соціального захисту (страховими фондами, державними програмами тощо). У зв'язку з наведеним потрібно відзначити, що найбільш принциповим моментом у фінасуванні заходів соціальної політики є вирішення питання розподілу соціальної відповідальності та джерел формування доходів між державним і місцевими бюджетами. Зміни повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлені Конституцією України, викликають необхідність законодавчо визначити повноваження органів місцевого самоврядування і відповідно до них встановити напрямки формування місцевого бюджету, який має забезпечити дотримання взятих зобов'язань. Для досягнення належної узгодженості при вжитті цих заходів доцільно визначати їхній термін і порядок запровадження у рамках державної програми соціальних заходів, яка щорічно має затверджуватися Президентом України Метою соціальної плітики держави є створення умов для досягнення високого рівня життя та посилення соціальних прав і свобод громадян. Для цього держава повинна створити таку систему соціального обслуговування та надання соціальних послуг, яка відповідала б сучасним вимогам і потребам людей.
На цей час, в Україні, в умовах низької ефективності національнї економіки для забезпечення соціального захисту населення необхідно залучати як державні кошти так і кошти громадян.
Потрібно зазначати, що надійна і справедлива політика держави у сфері соціального захисту населення буде їм достойною винагородою за добросовісну працю на благо суспільства та стимулюватиме у працюючих самовіддачу, ініціативність та добросовісність. Неадекватна до індивідуальних внесків солідарна система виплат пенсій та неефективне управління пенсійними внесками з боку існуючої адміністрації Пенсійного фонду збільшує пенсійне навантаження на ВВП, одночасно обмежуючи розмір пенсійних виплат. В основі поліпшення соціального захисту населення, з одночасним зниженням соціального навантаження на підприємства, повино стати впровадження державної і не державної систем накопичення пенсійних внесків, запровадження медичного страхування, об’єднання всіх соціальних фондів в один та зниження ставки соціальних відрахувань роботодавців.