Зміст
Вступ
1. Теоретичні аспекти трудової міграції.
1.1. Сутність та види трудової міграції населення;
1.2. Особливості трудової міграції на сучасному етапі розвитку національної економіки України;
2. Аналіз сучасних міграційних процесів в Україні.
2.1. Оцінка сучасного стану внутрішньої міграції в Україні;
2.2. Аналіз тенденцій зовнішньої трудової міграції в Україні;
3. Напрями удосконалення державного регулювання міграції в Україні.
3.1. Проблеми зовнішньої міграції в Україні;
3.2. Перспективи розвитку міграційних процесів в Україні;
3.3. Шляхи удосконалення державного регулювання міграції в Україні;
Висновки
Список використаних джерел
Висновок

Міграція населення зумовлена економічними, політичними, етнічними та релігійними чинниками. Протягом усієї історії людства вона відігравала визначну роль у суспільному розвитку. З одного боку, масштаби та напрями міграційних процесів певною мірою свідчать про стан соціального та економічного розвитку країни. З іншого боку, процес міграції сам значною мірою впливає на розвиток країни. За різними оцінками експертів, поза межами України на сьогоднішній день знаходиться від 2,5 до 7 млн. осіб працездатного віку. Масовий виїзд громадян України закордон, особливо жінок, супроводжується зниженням показників народжуваності, соціальним сирітством, підвищуванням захворюваності внаслідок виснажливої праці на чужині. За таких умов постає нагальна потреба у глибинному дослідженні основних напрямів зовнішньої трудової міграції, чинників, які спонукають громадян України до неї, а також наслідків трудової міграції [1].
Першим, і на мою думку, одним із найбільш загрозливих наслідків міграції є різке зменшення економічно активного населення України.
За даними МОМ приріст населення (у середньому у %, 2000-2011 рр.): -0,7 % скорочується щорічно,тобто населення України зменшується на 330 000 осіб.
Не менш негативними наслідками трудової міграції можна вважати: депопуляцію населення каїни;погіршення якості виховання дітей в родинах трудових мігрантів (соціальне сирітство або проблема ще одного втраченого покоління), розпад сімей; відтік кращого трудового потенціалу України; злочинність і корупція; політичний аспект; трудові мігранти переважно зайняті на роботах, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині.
Детальніше зупинимось на соціальному сирітстві або так званій проблемі ще одного втраченого покоління. Це явище є і буде невід'ємним атрибутом трудової міграції. Більшість трудових мігрантів мають від однієї до трьох дітей, діти залишаються на когось одного з батьків, на старше покоління, сусідів чи й просто на самих себе. Наслідком тривалого розриву сімейних зв'язків дуже часто стає асоціальна поведінка залишеного з дітьми когось з батьків, що веде до алкоголізму, розпусти, домашнього насильства (в т.ч. і сексуального), врешті-решт - до фактичного припинення існування родини, яка за всіх часів вважалася фундаментом і основою безпеки нації та держави. Психологічні травми, яких зазнають діти за умов тривалої розлуки з батьками, а також спричиненого нею розриву родинних зв'язків, призводять до негативного сприйняття реалій і оточення, пошуку притулку у молодіжних кримінальних середовищах, дитячого алкоголізму, наркоманії та проституції. Все більший відсоток дітей трудових мігрантів стають так званими «дітьми вулиці». Окрім того, утворюється своєрідна і доволі чисельна каста утриманців - молодих працездатних людей, які, однак, вважають за краще для себе жити за надіслані їм батьками кошти. Для своїх ровесників вони стають вагомим доказом того, що заробляти гроші можна виключно за кордоном. Опитування, проведене серед старшокласників однієї з київських середніх шкіл, дало вражаючі результати: 86% респондентів не бачить свого майбутнього в Україні, а 65% випускників націлені на негайний виїзд за кордон, причому будь-яким способом. Іншими словами - формується наступне покоління трудових мігрантів. До цього слід зауважити, що виїзд цілої родини, чи возз'єднання її в країні перебування на фоні міграційних процесів - вкрай рідкісне явище, виняток. Результати численних соціологічних та психологічних досліджень впливу міграції батьків на формування молодого покоління в умовах неповної родини чи її відсутності однозначно вказують на стратегічну загрозу національній безпеці, і прояви доказів цим твердженням, на жаль, стають очевидними вже сьогодні.
Активна частина населення дедалі більше обтяжена опікуванням економічно залежними категоріями населення. Сукупна кількість емігрантів у відсотках від населення становить 14,4%, де найпопулярніші країни призначення: Російська Федерація, Німеччина, США, Ізраїль, Чехія, Угорщина, Польща.
Слід зауважити, що у країнах Західної Європи та в Російській Федерації рівень безробіття є не нижчим, а подекуди навіть і вищим, ніж в Україні. Однак, поряд із високим загальним рівнем безробіття, зазначені країни мають гостру потребу у працівниках робітничих спеціальностей, таких як будівельники, працівники сільського господарства, прибиральники тощо. Такі непривабливі для місцевих мешканців робочі місця доволі часто заповнюються за рахунок мігрантів із менш розвинених країн, до складу яких входить і Україна Як видно із рисунка 1, де показано основні сфери працевлаштування українських трудових мігрантів домінуючими видами економічної діяльності є будівництво, найпоширеніше серед чоловіків, і домашній догляд, що переважає серед жінок. За оцінками МОМ, приблизно одна чверть усіх мігрантів, що працюють за кордоном, мають неврегульований статус..
До найбільш позитивних наслідків міграції як правило відносять фінансування власних родин із - за кордону, що як правило підвищує платоспроможность родин трудових мігрантів,сприяє формуванню середнього класу в Україні, відбувається надходження додаткових коштів до бюджету України, знижується навантаження на ринок праці в державі.
З інвестиціями зароблених за кордоном коштів у житлове будівництво пов'язаний і такий негативний наслідок, як «омертвіння» капіталу, тобто витрати на будівництво в депресивних регіонах, де немає роботи і де новозбудоване житло в результаті залишається невикористаним. Певна частина мігрантів спрямовують кошти на купівлю житла в регіональних центрах чи столиці, що прискорює міграцію молоді з рідних місць з усіма негативними наслідками для їх розвитку.
Хоча економічний ефект заробітків мігрантів неоднозначний, інвестиції в людський капітал, зокрема освіту та медицину, поліпшення якості життя не можна не оцінювати позитивно.
Крім того, забезпечене заробітками трудових мігрантів збільшення попиту на вищу освіту сприяло розвитку галузі. Так, у західних областях України, охоплених масовою еміграцією, зростання кількості вищих навчальних закладів, їх студентів і випускників відбувалося швидшими, ніж у цілому по Україні, темпами. Зокрема, в Тернопільській області з 1995 р. по 2010 р. кількість підготовлених випускників ВНЗ ІІІ та IV рівнів акредитації зросла в 3,8 разу.
На жаль, структура підготовки фахівців не відповідає потребам ринку праці. Наприклад, на Тернопільщині рівень безробіття працездатного населення, обрахований за методологією МОП, становив у 2010 р. 11,6 % (загалом по Україні 8,8 %), на одне вільне робоче місце претендував 21 безробітний (по Україні - 9). На 1 березня 2011 р. понад 43,6 % безробітних, зареєстрованих службою зайнятості області, були віком до 35 років, а 36,2 % - мали вищу освіту.
Неможливість знайти роботу за фахом примушує молодих людей або працевлаштовуватися у сферах, де набуті ними знання непотрібні (до 40 % фахівців із вищою освітою працюють не за спеціальністю, отриманою у ВНЗ), або виїжджати в інші регіони України чи за кордон (за оцінками економістів, щорічний відплив молодих спеціалістів за межі держави становить 10-12 %), де більшість мігрантів виконують роботу, що не потребує високої кваліфікації.
Динаміка населення України характеризується демографічним спадом. Між 1991 і 2010 роками загальна чисельність населення скоротилася з 51,7 млн. до 45,9 млн. осіб, внаслідок різкого зниження народжуваності і від'ємного сальдо міграції. Очікується, що ця тенденція триватиме, загальна чисельність населення скоротиться ще на 10 млн. осіб до 2050 р. Крім того, до 2050 р. майже половину населення становитимуть люди віком старше 45 років.
Трудові мігранти, насамперед нелегальні, в умовах нинішньої української політичної дійсності стають зручним об'єктом політичних маніпуляцій. Насамперед це проявляється в час всенародних волевиявлень, тобто виборів і референдумів, у «просуванні» потрібних владі рішень чи кандидатів. Формальне право взяти участь у виборах на території української дипломатичної установи в країні перебування має кожен, хто досяг віку 18 років і легально перетнув кордон. Щодо нелегальних трудових мігрантів, то страх перед розкриттям нелегального статусу їх перебування та наступною депортацією виявляється значно логічнішим і звваженішим способом дії, ніж виконання громадянського обов'язку і можливість впливу на долю нації.
До основних проблем трудових мігрантів при їх поверненні слід віднести необхідність працевлаштування та повторну адаптацію.
Наша держава фактично перетворилась на постачальника дешевої, але достатньо кваліфікованої робочої сили для багатьох країн близького та далекого зарубіжжя.
Отже підсумовуючи вищесказане ми бачимо :виграш країни-імпортера трудових ресурсів полягає в тому, що: дана країна отримує дешеву і невимогливу робочу силу (здебільшого найбільш працездатного віку), готових спеціалістів; в такій країні прискорюється економічне зростання.
Виграш країни-експортера трудових ресурсів полягає в тому, що: грошові перекази, які трудові мігранти переказують своїм родинам, підвищують купівельну спроможність та покращують рівень життя останніх, значна частина валюти «осідає» в банках; знижується напруження на ринку робочої сили; підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад (досвід сучасного господарювання, здебільшого у сфері обслуговування - сміливіше здійснюється впровадження інновацій та застосування нових технологій виробництва), певний відсоток яких вкладає зароблені кошти на започаткування власного бізнесу, що безумовно позитивно впливає на економіку країни, про те породжує соціальні проблеми які для української нації є набагато не безпечнішими ніж економічна вигода.
Необхідність активного втручання держави у перебіг трудо-еміграційних процесів очевидна, а її політика сприяння трудовим міграціям громадян і посилення соціального захисту під час перебування за кордоном має стати ядром політики держави у міграційній сфері. Кінцевою метою міграційної політики держави стосовно трудових міграцій має бути здійснення через соціально-економічні заходи подолання економічної кризи, забезпечення зростання виробництва, ліквідація соціальної напруги в країні шляхом досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили на ринках праці, а також запобігання масовому безробіттю людей.