Зміст
Вступ.3
Розділ І. Життєвий та творчий шлях Г.Гессе та А.Платонова. 6
Розділ ІІ. Поняття утопії у філософії та літературі. 9
Розділ ІІІ. Дослідження проблем утопії у творі Г.Гессе “Гра бісер”.10
Розділ ІV. Утопія та реальність у романі А. Платонова “Чевенгур”. 19
Висновок. 29
Література. 31
Висновок

Історія утопій сягає античних часів. Соціальні утопії про державний устрій як ідеал, який би виступав протилежністю античному рабовласницькому суспільству, пропонували Гіпподам Мілетський, Платон, Евгемер, Зенон. Але термін “утопія” набув у політичній теорії “прав громадянства” завдяки твору англійського гуманіста Томаса Мора “Utopia” (1516), в якому він, перебуваючи під певним впливом “Держави” Платона і проблем свого часу, зобразив стан ідеального державного устрою.
Не забувати про суперечливу єдність світогляду і творчості Германа Гессе важливо тому, що в іншому разі “Гра в бісер” постане трохи в іншому світлі: як колосальне завершення, але так чи інакше вже відірване, відчужене від того, що йому передувало. А тим часом це твір, що ввібрав у себе буквально все з гессенського минулого: злети і хиби, техніку, проблематику, навіть ідилії “Германа Лаушера”, “Петера Каменцінда”, “Кнульпа”.
Почнемо з того, що при всій своїй відносній традиційності, при всій, порівняно з “безсмертними”, наочності утопія ця все-таки дивна. Бо майбутнє тут умовне не тільки в звичайному значенні цього слова: тобто як те, що ще реально не настало. Воно умовне й взагалі, умовне, так би мовити, абсолютно, бо найбільше й нагадує... минуле. Яким малюють майбутнє майже всі фантасти XX сторіччя, навіть незалежно від того, чи вони творять утопії, чи антиутопії? Найхарактерніше там - шалений темп життя, колосальний розвиток техніки, всілякі машини, механізми, що або пригнічують людину, або вірно служать їй. У “Грі в бісер” люди їздять в екіпажах, а ще охочіше ходять пішки. Причому і в тих випадках, коли з одного тихого, зеленого, готичного, майже середньовічного містечка треба попасти в інше. Берольфінген, Ешгольц, Вальдцель - усі ці етапи повчальної кар'єри магістра Кнехта - населені бравими ремісниками та їхніми рожевощокими дочками, найбільше скидаються на швабську провінцію часів Кнульпа і так чи інакше змальовані з рідного для Гессе, “найкращого в світі” Кальва. Недарма винайдення самої гри в скляні намистинки він приписав майстрові Бастіану Перро, у якого навчався колись справі годинникарства.
Утопія Гессе по-справжньому ідилічна в консервативно-німецькому значенні цього слова.
Певна амбівалентність ставлення до касталійської оселі духу закладена в особі головного героя - Йозефа Кнехта. “Гра в бісер” збалансована таким чином: літописець не зважується висловити ані найменшого докору, навіть сумніву; але те, що він об'єктом свого панегірика обрав Кнехта, свідчить само за себе. Житіє, яке написав анонімний автор, - апокрифічне. А сам Кнехт суперечливий і в своїх словах, і в своїх вчинках того ж якнайтиповіше для Гессе: з одного боку, додаючи небаченої слави Касталії, а з іншого - вчинивши щодо неї безпрецедентний акт відступництва. Адже Кнехт - і найвидатніший за всю історію Провінції Магістр Гри, і єдиний за всю її історію член ієрархії, який склав із себе звання, вийшов із ордену і подався у світ.

Робота народної свідомості і морального почуття по переоцінці цінностей в епоху ламання традиційного життєвого укладу і світогляду і стала головним предметом прози А. Платонова. У творах художника мова багатовікового досвіду народу, дух, лад і логіка цієї мови вперше зустрілися з мовою наукового соціалізму, духом, ладом і логікою політики; і названа зустріч обумовила недорікуватість і внутрішній драматизм платонівскої фрази, виконаної “страшного зусилля душі” народу осягнути гармонію нового світу. Вигадлива, фантастична дійсність у прозі творця “Чевенгура” і “Котловану”, її дивакуватість, незвичайна для нашого сприйняття, - результат насамперед деформацій і відхилень такої дійсності від народного ідеалу. А. Платонов пише змістом прямо, звертаючись до гранично узагальненого за своїм змістом колізіям і поетичним стежкам (порівнянням, метафорам і т.п.), що розкривають не побутову й очевидну, а буттєву і сховану соціально-історичну природу і сутність предметів і явищ; і тому реальність, що відтворюється письменником, не збігається зі звичним порядком речей у житті, але проте зв'язана з цим порядком, виходить з нього і їм обумовлена.
У романі “Чевенгур” - самому значному добутку А. Платонова, справжній народній епопеї, що яскраво відбила багатогранність Росії в період переходу від “воєнного комунізму” до нової економічної політики, письменником показані в зародку, власне кажучи, всі моделі селянського соціалізму, випробовувані живою, безпосередньою практикою народу в пору недовгої стихійної соціальної творчості самих широких мас, - від соціалізму анархічного до соціалізму казарменого, бюрократичного.
Мати, у граничному узагальненні А. Платонова, втілює душу історії, батько - її розум, і задача життя полягає в зміцненні цих двох початків у природно-історичному розвитку дійсності, а не в їхньому відторгненні або подоланні одного іншим. Природа (мати) дає людині душу; історія (батько) робить її розумною. Лихо “інших” у романі “Чевенгур” у тім, що, володіючи природним почуттям, не мають розум історії: “Життя інших була бездоглядністю - вона продовжувалася на порожній землі без того першого товариша, що вивів би їх за руку до людей, щоб після своєї смерті залишити людей дітям у спадщину - для заміни себе”. Саме тому й у романі “Чевенгур”, і в повісті “Котлован” вмирають діти - майбутнє нового суспільства. Ревзаповідник, заснований у Чевенгурі, - не кращий заповіт пореволюційним поколінням.
Отже, в роботі виконано поставлені завдання. В першому розділі розкрито життєвий та творчий шлях Г. Гессе та А. Платонова. В другому розділі визначена сутність і зміст утопії. В третьому розділі досліджено проблеми утопії в романі Г.Гессе “Гра в бісер”. В четвертому проаналізовано утопію в романі А.Платонова “Чевенгур” у контексті його часу.
Дана тема потребує подальшого дослідження.