Зміст
Вступ
Розділ 1. Польське питання напередодні війни.
Розділ 2. Польський національно-визвольний рух.
Розділ 3. Польське суспільство в роки війни.
Розділ 4. Польське питання на заключному етапі війни.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Висновок

Польське питання є чутливим барометром, що показує тиск світової атмосфери, а у хитанні маятника польських настроїв відбиває кожний рух стрілки на годиннику історії сьогоднішньої війни, – війни, що відкрила перед польським народом перспективи незалежності й об’єднання.Польське питання на початку ХХ ст. займало важливе місце у міжнародних відносинах. Польська проблема як фактор міжнародних відносин виникає в Європі після трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.).
Перша світова війна 1914—1918 знову поставила польське питання на міжнародній арені. Як Центральні держави, так і Росія обіцяли полякам у майбутньому ті чи інші форми автономії. Юзеф Пілсудський утворив в складі австро-угорської армії польські легіони. Ситуація докорінно змінилась після Лютневої революції 1917 в Росії, коли в документах Петроградської ради і Тимчасового Уряду з'явились заяви про право поляків на державну незалежність. Почалось створення польських військових частин у Росії У Женеві ендеки в серпні 1917 заснували Польський Національний Комітет на чолі з Романом Дмовським, визнаний країнами Антанти. У Франції було сформовано польський військовий корпус під командуванням генерала Юзефа Галлера. Прагнення поляків до незалежності було відбите у посланні американського президента Вудро Вільсона до конгресу в січні 1918, а також у декреті Раднаркому Росії у серпні 1918. Перша світова війна була неминучою, як з огляду постійного наростання політичного конфлікту між провідними європейськими країнами, зокрема, між Австро-Угорщиною та Росією, так і з огляду на невпинний ріст політичної боротьби всередині обох імперій, що були в’язницями європейських народів.Ареною головних військових подій на Східному театрі війни повинні були стати землі колишньої Речі Посполитої, поділені між ворогуючими сторонами. Тому польське питання виходило на перший план політичної діяльності, як урядів Австро-Угорщини і царської Росії, так і основних польських політичних партій, що діяли на їх теренах..У Першій світовій війні взяли участь по обидві лінії фронту по різним оцінкам від двох до трьох мільйонів поляків. З них було вбито 400-450 тисяч. В тилах використовувалась каторжна праця робітників і селян. Не можна не погодитися з колишнім прем’єр-міністром Великобританії Ллойл-Джорджем, що в роки Першої світової війни поляки воювали один проти одного і всі разом – проти незалежності своєї держави. Особливо слід зазначити, що жодна з воюючих сторін не звернулась до поляків безпосередньо від імені перших осіб. За них це зробило військове командування, обіцянки якого не були обов’язковими до виконання для монархів. Так само свідомо не було дано чітких роз’яснень щодо конкретних заходів по вирішенню польського питання. Ніхто і не думав про надання Польщі якоїсь широкої територіальної і управлінської автономії, не кажучи вже про повну політичну незалежність.Це чудово розуміли і найбільш визначні польські політичні діячі, які виступали з позицій як проавстрійської, так і проросійської орієнтації. Ясна річ, що одночасної поразки у війні всіх трьох держав – учасниць поділу Польщі, в той час не міг спрогнозувати ніхто. Але характерною рисою, що об’єднувала польських політиків напередодні Першої світової війни, незалежно від їхньої політичної орієнтації, було ставлення власних інтересів вище національних.
Істотні зміни в польському питанні відбулися на рубежі 1916-1917 рр. кардинальні зміни внесла Лютнева революція в Росії, яка наприкінці лютого - на початку березня 1917 р. повалила самодержавство й створила умови для вияву демократичних прагнень багатонаціонального населення імперії. Вона стала важливим кордоном в остаточному рішенні польського питання стала в Росії. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду, в якому більшість становили російські кадети та октябристи. Росія вважала польське питання внутрішньою справою Росії. Виникли умови для його міжнародного обговорення і вирішення. У зв'язку з тим, що в Росії була створена Польська ліквідаційна комісія для врегулювання всіх питань польсько-російських відносин і почалася організація національних польських військових частин у складі російської армії. Так поступово у вирішенні польського питання Польща приходить до утворення своєї незалежної держави зі своєю конституцією. Для Росії польське питання залишалося геополітично ускладненим, не маючи ясного, безпечного і продуктивного рішення.
Розрахунки Центральних держав на швидку перемогу не виправдалися, війна набула затяжного, позиційний характер. Австро-Угорщина і Німеччина потребували солдатів, і вони сподівалися отримати їх у Царстві Польському. Прямий призов до армії на окупованій території був заборонений міжнародними угодами, тому єдиним можливим рішенням було створення в окупованому Царстві Польському квазі-незалежного союзної держави, яке, як стверджували співробітничали з Центральними державами польські політики, Могла б виставити до 1 млн солдат.Держави Антанти визнали акт 5 листопада черговим порушенням міжнародного права, згідно з яким всі територіальні питання вирішуються тільки на мирних конференціях. Однак дії Центральних держав поставили Росію перед необхідно вжити контр заходи, щоб зберегти лояльність поляків, у тому числі і що служили в російській армії, трону. Спочатку російський премьер А.Ф. Трепов повторив яке містилося в маніфесті головнокоманмандувача. Миколи Миколайовича обіцянку об'єднати всі польські землі під скіпетром Романових, а в грудні 1916 р. вже сам імператор Микола II заявив, що однією з військових цілей Росії є «створення вільної Польщі, що складається з усіх трьох частин, до цих пір розділених». На ділі мова йшла не про повну незалежність Польщі, а про надання їй ширкою автономії в межах Росії, з якою її пов'язувала б особиста унія. Звичайно, це був би крок вперед у вирішенні польського питання, оскільки Польщі було обіцяно, що вона «отримає своє власне державний устрій, з власними законодавчими палатами і власною армією». Рішення Росії отримало підтримку її союзників, яким воно давало велику свободу у використанні національного питання для дестабілізації противника, особливо Австро-Угорщини. Таким чином, рішення Центральних держав, а потім і Росії в кінці 1916 р. зрушили польське питання з мертвої точки, хоча і не вирішили його повністю.