Війти или зарструватись
- Загалом:
Курси Сервіс-Безлім
Кривий Ріг, Київ, Дніпро, Запоріжжя, Харків
англійська мова, польска мова, курси IT оператор ПК
СЕРТИФІКАТ
Курсы в Кривом Роге, польского, английского, компьютерные
Новости
Курсова робота Політичні ідеї Романа Дмовського
- Цена: 50 грн.
- ✔ Є в наявності
- Артикул: 11390
Натисніть кнопку Оплата 24.
Вказуйте ПІП платника, а
E-mail в: Призначенні
* Є питання? Пишіть +380976190099 Viber
* Обробка запитів 1-3 години
Зміст
Вступ 3
Розділ І. Принцип національностей та Річ Посполита 6
Розділ ІІ. Політичні ідеї Романа Дмовського 19
Висновки 29
Список використаних джерел і літератури 32
Висновок
На основі проведеного дослідження, ми прийшли до наступних висновків. Р. Дмовський був однією з видатних фігур у політиці Польщі початку ХХ ст. У центр всіх своїх політичних поглядів він поставив актуальні політичні питання, серед яких: виникнення і розвиток держави та її майбутнє, відносини поляків з національними меншинами; співвідношення центральної та місцевої влади, права і моралі, політики і моралі; роль історії в сьогоденні і майбутньому. Одним з головних стимулів до політичної діяльності була постійна увага Дмовського до процесів сучасної йому дійсності, бажання брати в них участь з метою переконати правлячі кола втілити в життя саме його ідеї;
Міжвоєнна внутрішня та зовнішня позиція Польщі великою мірою визначалася історичним баченням Юзефа Пілсудського і умисним розладом цього бачення з боку правих партій. Моральний авторитет Пілсудського у міжвоєнній польській політиці походив з його успішного керівництва політичною та військовою боротьбою напередодні та упродовж Першої світової війни, спрямованою на досягнення відродження незалежної Польщі. Згодом як глава держави та головнокомандувач збройними силами у післявоєнні 1918-1922 рр. він прагнув за допомогою військових зусиль, аби прирізати до відновленої держави широкі східні кордони і як наслідок багатоетнічну людність, яка була характерна для давньої держави до її поділу. Ця програма передбачала федеральну конституційну структуру.
Тим часом праві партії, які перед війною менше опікувалася незалежною державністю, ніж економічним та культурним зміцненням польського суспільства, зосереджувала дипломатичні зусилля на переконанні державних діячів Антанти на Паризькій мирній конференції, що визнала лідера правих Р. Дмовського главою польської делегації, аби надати Польщі щедрі кордони з Німеччиною. Водночас правиця використовувала свою внутрішньополітичну силу, аби досягти схвалення суто централізованої конституції 17 березня 1921 року, яка передбачала, що частка непольської людності у державі має бути достатньо малою, щоб бути ефективно асимільованою.
Між ідеями Пілсудського та Дмовського польська політика почувалася, наче між двома стільцями. Перший, хоч і не цілком успішний у спробі повернути всі литовські, білоруські та українські землі, які перейшли від старої держави до Московії, втім, спромігся – завдяки короткочасному післявоєнному та післяреволюційному занепаду Росії – включити у Польщу просторі східні території з непольським етнічним забарвленням. Водночас централістський устрій та загалом шовіністична позиція прихильників Дмовського відштовхували ці великі меншини, роблячи їх несхильними до поглинання навіть на політичному рівні. Про культурну асиміляцію, яка була можливою півсторіччя тому, нині не було й мови. Тим часом Росію не могли постійно не дратувати ці територіальні втрати на користь Польщі. З тих пір як ворожість Німеччини була неминуча – вона надзвичайно непримиренною до зобов'язання надати міжвоєнній Польщі "коридора" до Балтійського моря через Померанію, а також через індустріальну область Сілезії, – здавалося, з погляду на минуле, нерозсудливо для Польщі добровільно обтяжувати себе до того ж образою з боку Росії та невирішеною проблемою етнічних меншин, тобто потрійним комплексом, який потягнув за собою акробатичну та головно безнадійну зовнішню політику. Втім, водночас у перші ейфоричні роки незалежності тягар цієї проблеми не відчувався, оскільки більшість польських – і більшість європейських – політичних лідерів перебільшували міру послаблення Росії – на їхню думку, постійно – війною та революцією. До того ж, віддамо належне Пілсудському, тоді можна було поділяти його скептицизм стосовно того, що вельми небезпечна Росія могла б змінитися в разі, коли її керівники були переконані, що їхні інтереси виявлялися в інший спосіб.
Говорячи про внесок у розвиток політичної картини Польщі у 20 столітті Романа Дмовського слід, передусім, зазначити його активну діяльність направлену на відродження Польщі як незалежної держави. Він був ідеологом польської нації. Його праці мають великий вплив на діяльність політичних партій як у його час, так і на сьогоднішній день вони не втрачають своєї актуальності, адже деякі політичні партії і сьогодні керуються його ідеями.
Слід зазначити, що всупереч досить розповсюдженим підозрам, щодо радикального націоналізму та антисемітизму Дмовського, він об’єктивно розцінював становище Польщі на політичній карті світу, і саме тому, так виважено висловлював свої позиції, як стосовно співпраці з Росією так і стосовно українського питання.
Отзывы покупателей