Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методичні аспекти археологічного вивчення пам’яток доби козацтва
1.1. Вивчення церковних та надмогильних споруд козацької доби в історичній літературі ХІХ – початку ХХІ ст.
1.2. Методологія та структура джерел дослідження
1.3. Проблеми адаптації законодавства України до міжнародних норм у сфері охорони культурної спадщини
Розділ 2. Культові архітектурні споруди козацької доби на території південної україни
2.1. Типологічні особливості козацьких релігійних споруд
2.2. Меморіальні пам’ятки козаччини на території Південної України
2.3. Меморіальні споруди козацького типу
Розділ 3. Особливості духовної культури запорозького козацтва
3.1. Специфічні риси релігійності запорозького козацтва
3.2. Характеристика поховального обряду запорозького козацтва
Висновки
Список використаних джерел
Висновок

Дослідження матеріальної та духовної культури запорозького козацтва є одним із головних напрямків наукових досліджень на території Південної України, як окремого історико-географічного регіону. Праці вчених другої половини XIX – початку XX століття А. О. Скальковського, Ф. Макаревського, Д. І. Яворницького та інших мають непересічне значення, досить часто залишаючись єдиним джерелом інформації про пам’ятки козацької доби, що згодом зникли з поверхні землі.

Період 20-х – сер.80-х рр. ХХ ст. характеризується офіційною забороною на вивчення культових пам’яток козаччини.

Початок 90-х років XX століття відзначився сплеском інтересу до національно-культурної спадщини українського народу. Дослідницькі роботи проводились за двома основними напрямками: через архівні та бібліографічні розшуки і польові археологічні розвідки. Останні у 90-і роки координував Республіканський науково-дослідний центр “Часи козацькі” Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. У цей час з’являється низка цікавих наукових статей, які відбивають поступово зростаючий рівень зацікавленості такими складовими археології козацтва, як нерухомі релігійні та поховальні пам’ятки XVI-XVIII ст.

Джерельна база курсової роботи дозволяє вирішити поставлені завдання. Основна маса матеріалу по козацьким храмовим спорудам та меморіалам отримана шляхом проведення дисертантом польових експедицій. На сучасному рівні саме археологічні розвідки набувають визначального характеру при вирішенні питань з досліджуваної в дисертації проблематики.

Досліджено 11 основних типів цих пам’ятників: грецький хрест, розширений, мальтійський, латинський, променистий, трилистий, округлий, стела, плита, подвійний та багатоярусний. У Придніпров’ї особливо поширені трилистий та розширений типи і лише зрідка зустрічаються багатоярусні, круглі та променисті надгробки. Загальна кількість надмогильних споруд козацького типу Півдня України, відомих та досліджених на сьогодні, за підрахунками автора дорівнює 1029. Серед населених пунктів найбільшою скупченістю таких пам’ятників вирізняються: с. Ганнівка (Петрівський район), с. Жовте (П’ятихатський район), с. Савівка (Широківський район), с. Шестерня (Широківський район). Найзначнішим за кількістю кам’яних хрестів є козацький некрополь Придніпров’я, розташований у с. Мар’янське Апостолівського району. Він нараховує 240 хрестів семи типів.

Основні відмінності між хрестами, які встановлювалися населенням Півдня України, Запоріжжі, Закарпаття, Поділля та інших регіонів України, пов’язані, в основному, з місцевими традиціями, наявністю різних типів кам’яної сировини тощо. Найбільш поширеним матеріалом, з якого виготовлялися хрести у більшості регіонів України, були пісковик та вапняк, що пояснюється широким розповсюдженням та доступністю цієї сировини, легкістю її обробки.

На теренах Південної України майже відсутні козацькі так звані “символічні” хрести, тобто придорожні або ті, що не мають під собою поховання і поставлені на честь певної події, як це, наприклад, мало місце на Поділлі та Запоріжжі. Для Південної України, на відміну від Запоріжжі чи Поділля, тривалий час не були характерними кам’яні хрести на жіночих чи дитячих могилах. Це говорить про певну винятковість запорожців, які, усвідомлюючи особливість свого братства професійних воїнів, встановлювали кам’яні хрести лише над похованнями його членів. Поширення у ХІХ ст. кам’яних хрестів над жіночими та дитячими похованнями свідчить про згасання цієї традиції.

На території Південної України збережені до наших днів лише такі козацькі храми, як Троїцький собор у сучасному Новомосковську, Миколаївська, Успенська церкви та церква-дзвіниця Св. Варвари, що входять до Китайгородського культового комплексу. Від Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря залишився лише частково зруйнований Миколаївський храм. Фундаменти козацьких церков, які вціліли до нашого часу, збереглися у с. Жовте, с. Веселі Терни, с. Ганнівка, м. Кривий Ріг. Вони потребують фіксації, розчистки та консервації.

Відомі за писемними джерелами церкви були типологізовані. Переважна більшість храмів була збудована або в ім’я святителя Миколая, або на честь архістратига Михаїла та Покрови Пресвятої Богородиці, яких лицарство шанувало більше за інших. На території Південної України найбільш поширеними є однокупольні (с. Романкове, с. Китайгород – Миколаївська церква), трьохкупольні (Успенська церква с. Китайгород), п’ятикупольні (останній храм Запорізької Січі в с. Покровське) та дев’ятикупольні (Троїцький Новомосковський собор) культові споруди.

За об’ємно-просторовою структурою переважна більшість церков Півдня України належить до хрестово-купольних. Лише козацьких храм, який був колись у с. Веселі Терни, відносився до центричного типу, а Миколаївська церква с. Китайгород взагалі є одним із найбільш ранніх та майже повністю збережених зразків простого тетраконхового храму.

За кількістю головних просторових дільниць найбільш характериними для нашого регіону являються козацькі тридільні храми з дещо більшим центральним приміщенням. Досить часто зустрічається п’ятидільна хрещата церква, яка створює у плані просторовий хрест центричної структури. Коли між раменами цього хреста вбудовували додаткові приміщення (зокрема, ризницю чи дияконник) споруда перетворювалась на дев’ятидільну. Можливо, саме несиметричністю вбудованих приміщень і пояснюється невелика кількість семикупольних козацьких храмів.

За типами церков Південна Україна не має суттєвих відмінностей від інших регіонів України. Різниця полягає лише у межах поширення того чи іншого виду козацького храму.

Вивчення пам’яток матеріальної культури запорозького козацтва підводить до загального висновку, що головними чинниками, які призвели до виникнення самобутнього релігійного світобачення у січового товариства, були історично складені традиції та обряди, властиві для братств воїнів-професіоналів різних часів. Їхнє дотримання, особливо на початковому етапі еволюції запорозького козацтва, давало змогу органічно існувати та давати адекватну відповідь на постійну агресію з боку ворогів. До таких пережитків архаїки належали обряд побратимства, культ коня, культ зброї, культ слави тощо. Вони, поєднані з християнством та санкціоновані ним, становили важливу складову релігійності запорозького козацтва. Це підтверджується також і особливостями поховального обряду запорожців, що має свої як християнські (орієнтація на захід, встановлення хреста тощо) так і архаїчні (наявність предметів у похованні, превалювання червоного кольору тощо) складові.