Зміст
Вступ 3
Розділ І. Методологічні аспекти творчості Івана Багряного 8
1.1. Еволюція світогляду письменника 8
1.2. „Романтика вітаїзму” як елемент поетики художньої прози Івана Багряного 18
Розділ ІІ. Концепція людини і світу у романах „Сад Гетсиманський ”, „Тигролови” 26
2.1. Міф України і його новітня інтерпретація у романі Івана Багряного „Сад Гетсиманський” 26
2.2. Ідея життєствердження у романах „Сад Гетсиманський” та „Тигролови 37
Розділ ІІІ. Жанрові форми пригодницького роману у творчості Івана Багряного 46
3.1. Жанр пригодницького роману, його вияв у романістиці Івана Багряного 46
3.2. Cтильові особливості романів Івана Багряного 53
Висновки. 60
Список використаної літератури 64
Висновок

Іван Багряний своєю творчістю намагався зруйнувати консервативність світогляду, знайти нові шляхи розвитку української літератури. Уже рання творчість письменника дозволяє простежити, як формувалися ідейно-філософські та естетичні погляди письменника, як і чому він прийшов до романного жанру. На світогляд І. Багряного мали вплив факти особистого життя, спричинені політичною ситуацією. Він з дитинства бачив жорстокість, яку чинила влада, згодом намагався їй протистояти своєю творчістю. Головною темою романів письменника є доля простої людини, її змагання із жорстокою політичною системою. Увага до конкретної людини, віра в її сили та призначення дозволили йому створити своєрідний тип героя ХХ столітя. Головним персонажам автора притаманні такі позитивні риси, як мужність, сила волі, вірність родині, традиціям та національній ідеї, віра у власні сили, усвідомлення особистої відповідальності за долю України та її майбутнє. Свою позицію письменник потвердив романами „Тигролови”, „Сад Гетсиманський”, “Людина біжить над прірвою”. Вони несуть в собі дух героїчної романтики. Конкретний вияв цієї героїки постає через поетизацію духовної незламності й готовності героїв віддати в боротьбі за перемогу добра, гуманності, справедливості найдорожче – життя, але не скоритися перед силою фатуму, не втратити своє людське обличчя. У зв’язку з цим герої І. Багряного стали романтичними образами-символами, в чиїх роздумах і почуваннях вловлювався їхній глибинний зв’язок з народним коренем, з історією й сучасністю України. Автор втілює своє пристрасне бажання показати романтичний порив людської душі до краси й гармонії, передати той піднесений настрій, завдяки якому світ постійно вдосконалюється.

Факти біографії письменника стали джерелом сюжетів для його творів.

Іван Багряниий писав романи у руслі “романтики вітаїзму”, яка намагається показати відмінність між дійсністю і утопією, протиставлення особистості і суспільства, настанову на подолання негативних явищ реальності, віру в перемогу справедливості.

Спостерігаємо своєрідний синкретизм у творчості письменника. При показі тогочасної дійсності, він виступає суворим реалістом. Розглянуті твори – вражаючий документ радянської доби, де всі негаразди суспільства показані з надзвичайною силою і правдивістю. Прагнення глянути за обрії сьогодення, неприйняттям І. Багряним обґрунтування самоцінності людської особистості, прагнення побачити в людині душу народу, всевладний ліризм, опертий на фольклор, видають нам натхненного романтика. Свідчення цьому можна знайти в кожному з романів, що мають цілий ряд спільних рис. Отже, реалістичне й романтичне начала у творчості вдало взаємодоповнюються. Гнітюче натуралістичне тло допомагає більш рельєфно втілити основну ідею творів – незнищенність людини і нації, підсилити життєвий пафос. І, навпаки, комплекс романтичних, вітаїстичних рис перекреслює песимістичне сприйняття дійсності, є свідченням глибокого гуманізму автора.

Спроба відродити героїчний дух „романтики вітаїзму” 20-х років з його вірою та оптимізмом у не менш складний період літературного процесу 40-х років ХХ століття уписьменника мала позитивний характер.

За своїм світобаченням Іван Багряний був романтиком і мрійником. Тим часом життя дуже жорстоко обходилося з ним. Але на непривабливому життєвому тлі він не схитнувся, до останніх днів зберіг чистоту душі. Він був сильною, надзвичайно мужньою особистістю, тримався дуже стійко, тож не дивно, що такі самі і його герої Андрій Чумак, Григорій Многогрішний, Максим Колот. Вони просто не могли бути інакшими, слабкими і немічними духом.

Письменник ніколи не втрачав віри в себе, у свій народ і людину взагалі, в добро її душі. Несхитною вірою, що була невід’ємною частиною багрянівського світовідчуття, перейняті всі його твори, а надто „Сад Гетсиманський” та „Тигролови”, „Людина біжить над прірвою ”.

І. Багряний прагнув своєю романістикою згуртувати людей, повернути їх до християнських заповідей: любов до покривджених, допомога ближньому, вміння прощати, співчувати, розділяти чужу біду.

Саме ці риси притаманні головним та деяким побіжним героям романів автора. Письменник зображує людину, яка несе тягар “існування” на своїх плечах. Вона знаходить свій власний спосіб буття у світі, а не підкорюється йому. Такого героя бачимо у романі ”Тигролови”. Образ Григорія Многогрішного – символ молодості і протистояння трагічним життєвим обставинам.

Автор показав незламність Григорія у почутті людської гідності, у відповідальності за долю країни, у бажанні жити.

Таким же мужнім і несхитним показано Андрія Чумака в романі „Сад Гетсиманський”.

У творі Івана Багряний художньо досліджує проблеми любові й ненависті, вірності та зради, батьків і дітей, віри і безнадії, збереження роду і родини. Всі вони показані традиційно для родного сприймання – з позиції пріоритету гуманізму й добра на землі.У романі через посередництво міфологем відбувається будування моделі зради.

У романі “Людина біжить над прірвою” Максим Колот також показаний є незламною особистістю. Віра в торжество людсього, внутрішня сила допомагають герою протистояти злу. Тип героя романів письменника за своїми функціями близький до міфологічного ”культурного героя”. Перемога такого персонажа є запорукою збереження існування всієї української спільноти.

За специфікою побудови пригодницькогороману, герой І. Багряного, опиняється в екстремальних умовах, проходить ряд випобувань, переживає кілька катарсисних моментів.

Фабула кожного роману напружена, захоплююча динаміка сюжету зображає небезпечні, відмінні від буденого життя події.

Жанрові особливості романістики письменника значною мірою зумовлені відповідною проблематикою. Пригодницький сюжет у творах нерідко поєднується з автобіографічними деталями, політичною тенденційністю та публіцистичністю.

Отже, у романтиці І. Багряного переважають ідеї консолідації та гуманізму, всесвітньої гармонії та злагоди. Для героїв характерна волелюбність, уміння зберегти власну честь та гідність. Іван Багряний вважав, що необхідно виховувати сміливих і гордих людей, людей незалежних в їхніх думках і прагненнях, людей справи і ризику. Людей фанатичної твердості, завзятості, боротьбі людей, здібних на жертву. Такі люди повинні бути безоглядно вірні ідеї й боротися за неї до смерті.

Без урахування світобачення автора, не можна зрозуміти його творів, прикметною рисою яких є щирість самовираження та правдивість у зображенні подій. Як і переважна більшість літературних творів, проза, І. Багряного нерозривно пов’язана з політичним життям України, чим зумовлені її тематика, проблематика, тип героя та жанрова своєрідність.