Зміст
Вступ 3
Розділ 1. “Філологічна драма” як жанроутвір новітньої драми: до проблеми визначення 7
Розділ 2. Проблематика та поетика п’єс “Пігмаліон” та “Мини Мазайло” 12
Розділ 3. Особливості образотворення у п’єсах “Пігмаліон” Б.Шоу та “Мини Мазайло” М.Куліша 25
Розділ 4. Новаторство українського та англійського драматургів 41
Висновки 47
Список використаної літератури 52
Висновок

У кожній національній літературі є твори з особливим статусом, з особливим резонансом та популярністю. Їх стисло й багатогранно можна схарактеризувати одним словом - легендарні.

В українській та англійській літературах одними з таких творів є комедії Миколи Куліша „Мина Мазайло" й Бернарда Шоу „Пігмаліон".

Названі комедії мають багато спільного, незважаючи на те, що вони належать до культурної спадщини різних народів.

У 1913 році була написана відома п'єса „Пігмаліон", в якій за допомогою давньогрецького міфу про скульптора Пігмаліона і його статую Галатею, що оживила Афродіта, Б.Шоу показує можливість "духовного оживлення" людини засобами мистецтва слова, високої культури. Блискучі парадокси драматурга (мовні, ситуаційні та ін.) розкривають парадоксальність самого життя, складного й багатогранного, не передбачуваного й непізнаного у всіх своїх проявах.

Комедію „Мина Мазайло" Микола Куліш закінчив наприкінці 1928 року. Цей твір відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, показано переродження людини під впливом кохання та прекрасного.

У п'єсах видатних драматургів постає соціальна нерівність людей та духовне пробудження людини під впливом прекрасного. Названу проблему Б.Шоу розглядає на прикладі Елізи Дуліттл, її батька та професора лінгвістики Хігтінса. Відповідно, М.Куліш розкриває ці проблеми через відносини Мини Мазайла, Рини, Мокія, Тьоті Моті та Улі. „Це твори про трагічність життя, людських доль, про вічну та перетворюючу силу кохання, про те, що людина твориться людиною" [9, 15].

Вістря сатири в комедії „Мина Мазайло" М.Куліш спрямував проти міщанства, яке, на думку автора, гальмує процес українізації і є одним з

недоліків новоствореної держави трудящих. Таким чином, треба реформувати людину, тобто піднімати рівень свідомості громадян під державну систему.

Бернард Шоу у своїй п'єсі теж показав розбіжності між різними соціальними групами, а саме мовленнєві, але це не тільки культурна проблема, а перш за все - соціальна.

Позиція драматурга відзначається глибоким демократизмом. Він утверджує рівність усіх людей і духовну силу рідного народу, здатного, на його думку, досягнути вершин інтелектуального і морального розвитку. Драматург показує людей, які вони є насправді, - зі своїми вадами, здібностями, поглядами, бажаннями. У п'єсі порушується також проблема життєвої позиції людини, особистої відповідальності за свої вчинки, справжніх і фальшивих стосунків тощо.

Отже, Б.Шоу порушує проблему духовного пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості; М.Куліш розкриває пробудження моральної і національної свідомості (Улі) і духовну деградацію людини в процесі відмови від усього вітчизняного (Мина Мазало та інші).

Англійський драматург використовує різноманітні художні засоби для розвитку подій у творі і для творення характеристики образів героїв. Він застосовує так званий прийом "зворотньої з'яви Елізи Дуліттл". Справді, вона щоразу постає якоюсь новою гранню. Слід звернути увагу, що відповідно жанрової специфіки "Пігмаліона", ці з'яви героїні пояснюються драматургом за допомогою ремарок. Також він використовує ефект відчуження. Змушуючи персонажів час від часу діяти в чужому середовищі, щоб потім крок за кроком повернути їх в своє власне середовище. Використовує мовні ситуаційні парадокси.

Прийом контрасту широко застосував Микола Куліш. Його загальне призначення полягає у створенні художнього протиставлення (на рівні персонажів, сюжетних ліній, композиції, мовленнєвих прикмет), що дає змогу розгортати концепцію, художню дію, виявити сутність характерів.

У п'єсу "Мина Мазайло" вводиться цікава форма дискусії. У 20-х роках дискусії були дуже поширеними, часто вони виливалися на сторінках газет, творів. Дискусія виявила глибокі протиріччя у ставленні до народу, до проблеми українізації, до української мови.

Художня майстерність драматургів, їхній мистецький дар виявляється і в композиції, в умінні так організувати текст, змонтувати окремі епізоди, елементи в єдине ціле, що досягається гармонія і естетична досконалість.

Письменники володіли умінням вибрати місце для дій, підкорити динаміці дії, розташувати окремі сцени, щоб вони органічно входили до єдиного цілого.

Яскравий художній талант М.Куліша та Б.Шоу особливо позначився у тому, що п'єси характеризуються розвиненою образною системою, в якій є місце і для умовності, і для образів-символів. Кожен із драматургів по-своєму розкриває образи п'єс, але і простежується спільне в їхніх героях.

Так, Б.Шоу змальовує свою героїню дуже самостійною, яка не перший рік живе своєю працею. Для неї єдиний шлях вибитися з нетрів Лондонського дна - по можливості облагородити свою вимову і зовнішність, щоб стати „продавщицею в квітковому магазині". Завдяки титанічній праці, Еліза за півроку опановує багатства англійської літературної мови, великосвітські манери, досягає успіхів у музиці і літературі.

Персонажі М.Куліша несуть у собі ознаки своєї доби, живої і трагічної дійсності, і, разом з тим, вони є схемами, що окреслюють різні грані цієї дійсності у всіх моральних і соціальних аспектах.

Його персонажі - здебільшого, люди скрути, вони входять у простір драми через катастрофу (конфлікт, суперечка), драма вже діється в їхніх душах. Куліш у п'єсі подає ряд яскравих типів, які сягають до національної доби. В особі головного героя М.Куліш висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, своєї мови. Мині Мазайлу протистоїть його син, інтелігент - Мокій. Він гордий і не вірить у можливість знищення націй.

Тонке відчуття взаємозв'язку і взаємопроникнення протиріч, яке було притаманне і Кулішу, і Шоу, визначають оновлення традиційних жанрів у системі їхньої драматургії.

П'єсу Миколи Куліша „Мина Мазайло" можна назвати соціально-політичною комедією з елементами "філологічного водевілю" (двомовність є естетичним ключем до п'єси).

Куліш не був народжений теоретиком-новатором і не залишив, за винятком кількох виступів, ніяких матеріалів, пов'язаних з його розуміннями проблем драматургії. А проте, і він вносить у давні принципи "аристотелівської" драматургії чималі зміни, адже створення свого, нового театру - це створення нових якостей літератури, зміна сил, що беруть участь у конфлікті твору.

Бернард Шоу розглядає самий принцип внутрішньої дії. Він апелював до критиків, котрі "не звертають уваги на нову техніку створення популярних п'єс, тоді як цим покоління визначних драматургів день за днем демонструє її у них під носом. Головним із нових технічних прийомів стала дискусія" [20, 6].

Отже, у європейському контексті українська та англійська драма ідей з національним спектром філософської проблематики гідно входила у творчісгь Б.Шоу та М.Куліша. й драма ідей XX століття реалізувалась у різних жанрах. жанрових різновидах та модифікаціях. Так, серед драматичних поем, які в основі своїй належать у першу чергу до ідейно філософської п'єси, у переважній більшості призначений для читання, ми зустрічаємо твори з філологічними проблемами, які потребують осмислення та змін.

У п'єсі „Мина Мазайло" автор стверджує, що українська мова - духовна пам'ять народу, засіб пробудження національної гідності, людської свідомості, а також засіб-збереження національної та особистісної незалежності.

Бернард Шоу у п'єсі „Пігмаліон" зазначає, що англійська мова - це „мова Мільтона, Шекспіра і Біблії". Шекспір символізує велич мистецтва, Мільтон -свободу духу, Біблія - Божі заповіді; у поєднанні цих трьох начал у мові Б.Шоу вбачає засіб духовного перетворення людини і суспільства.

Отже, у результаті проведеного дослідження можна стверджувати, що принципи сюжетотворення у „філологічних драмах" Миколи Куліша та Бернарда Шоу мають численні спільні та відмінні риси, зумовлені історичними, загальнокультурними та суб'єктивно-індивідуальними причинами.

Аналіз лише однієї п'єси зі спадщини Миколи Куліша та Бернарда Шоу безперечно доводить, що з їхніми іменами і естетичними результатами пов'язано епохальний рівень у розвитку української та англійської драматургії XX століття, дії яких відлунювали і відлунюють і в наш час, як і в наступні епохи, бо мають неперебутню сутність.