Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Історіогрфія та джерелознавство досліжень Поділля ХІV ст 7
1.1. Першоджерела 7
1.2. Історіографія 13
Розділ 2. Поділля як історичний регіон 19
2.1. Перші історичні згадки про Подільські землі. Трактування назви Поділля 19
2.2. Початковий період історії Подільскої землі 23
Розділ 3. Подільське кнізівство Коріатовичів 31
3.1. Прихід Коріатовичів на Поділля 31
3.2. Володіння князів Коріатовичів на Поділлі 51
3.3. Внутрішня і зовнішня політика кнізів Коріатовичів 58
3.4. Усунення Коріатовичів з Поділля та подальша доля цих земель 74
Висновки 77
Список літератури 81
Додатки 89
Висновок

В дипломній роботі розглянуто становище подільських земель за князювання Коріатовичів.

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висноки.

Подільська земля (Велике Поділля) як історико-географічна область сформувалася, як слушно припускав М. Грушевський, у складі Золотоординської держави, ще упродовж останньої третини XІV ст., коли вона була частиною володінь темника Ногая. У той час її кордони о межували ан півночі з Південною Руссю, а на заході сягали верхів’я Дністра, а на сході – Дону й Оки. На початку XIV ст. Велике Поділля втратило свої позиції на сході від Дніпра. 1362 р. в результаті успішної антиординської кампанії Великого князівства Литовського і Мамаєвої орди Велике Поділля і значну частину Південної Русі приєднано до Литви. Підпорядкування цих земель було оформлено спеціальним ярликом, який Мамай надав великому князю литовському Ольгерду від імені свого хана-маріонетки Абдулли.

Перша згадка про Поділля (Podolia)у наративних джерелах зустрічається під 1331р. у хроніці Мацея Стрийковського (1583 р.) та в описі Станіслава Сарницького. Термін «Поділля» у «Хроніці Литовській та Жмойтській» вжито при описі подій 1332 року. Однак правдивість такого датування викликає певні сумніви, оскільки названі наративні джерела створювались у XVIст. Переконливіше виглядає дата під 1352р., яку використано у творі польського хроніста Яна Длугоша (Podolia). Водночас, на думку сучасних дослідників, головними доказами щодо першості топоніму Поділля можуть слугувати не відомості хронік, а правові документи 60-х років XIVст. Так, терміни «podolskie» чи «Podolskieyziemie» вперше зустрічаються в актах під 1366 та 1374рр.

Саме середина XIVст. для Подільської землі стала переломним моментом у політичному відношенні. За інформацією Яна Длугоша, Подільський край, який перебував під контролем Золотої Орди, став ареною боротьби між Польщею, Великим князівством Литовським та Угорським королівством. У ході цієї боротьби поступово окреслились кордони Подільської історичної області.

Переможцем у воєнно-політичному протистоянні за право володіти подільськими землями вийшло Велике князівство Литовське. За літописною повістю «Про Поділля» це сталося, коли князь Ольгерд Гедимінович розгромив у битві на Синіх Водах трьох татарських ханів – Хаджібея, Кутлубуга і Дмитра. До цієї звістки М. Стрийковський додав, що Ольгерд призначив управляти краєм чотирьох братів, князів Коріатовичів. Відтак, історія Подільського краю майже до кінця XIV ст. пов’язалася із діяльністю князів Коріатовичів, онуків Гедиміна (1316-1341) «короля Литви і багатьох руських»

Одним із найважливіших результатів утвердження влади литовських князів на Поділлі стало, безперечно, будування замків та оборона краю від постійної загрозиз боку кочовиків. Дбаючи про розвиток міст, князь Юрій Коріатович надав 7 листопада 1374 р. Кам’янцю магдебурзьке право. Розвитку ремесла і торгівлі сприяла грамота Олександра Коріатовича від 2 квітня 1375 р., анадала краківським купцям на вільну торгівлю з Поділлям. В останній чверті XIV ст. письмові джерела фіксують наявність податкової системи, зокрема населення Кам’янецької волості платило від кожного лану по 20 широких грошей. Важливим нововведенням Костянтина Коріатовича було запровадження випуску місцевої монети, так званого «подільського півгрошика».

За доби Коріатовичів окреслюється територія підвладного їм Великого Поділля, що включала в себе колишнє Галицьке Пониззя, всю Прославію (Брацлавщину), частину Південної Київщини, Болохівської і Галицької земель. У руках правлячих князів з роду Коріата зосереджувалася вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади над населенням краю. Постійної резиденції вони не мали, проте наявні документи свідчать на користь можливої столиці у м. Смотрич, потім у Кам’янці.. З 70-х років XIV ст. письмові джерела згадують про існування на Поділлі інституту старост, як намісників князя на місцях. Є звістки, що спершу всією територією управляв один староста, якому підкорялись воєводи. Згодом призначені Коріатовичами старости перебували у трьох повітових містах-замках: Кам’янці, Смотричі та Червонограді. В їхніх руках сконцентровувалась не лише судово-адміністративна, а й військова влада.

Проводячи відносно самостійну як внутрішню, так і зовнішню політику, Коріатовичі тим самим не тільки зміцнювали своє становище у краї, а й поступово виходили з-під верховної влади великого князя литовського. На думку дослідників, для остаточного відокремлення їм завадили, по-перше, малий резерв внутрішніх ресурсів Поділля, і, по-друге, політична слабкість, яка характеризувалася існуванням інституту спільного управління краєм. Не останню роль відігравав також зовнішньополітичний фактор, особливо постійна загроза від ординців. Все це стало спричинило наступні події:

1) загострення стосунків із Польською Короною та Великим князівством Литовським, що врешті, призвело до воєнного протистояння;

2) поразку Коріатовичів.

Внаслідок воєнної виправи, здійсненої польськими і литовськими військами під командуванням короля Ягайла і його намісника у литві Вітовта восени 1394 р., владу Коріатовичів на Поділлі було скасовано. Останній подільський князь Федір втік на Закарпатську Україну, де управляв Мукачівською округою під владою угорського короля. Західну частину Подільської землі приєднано до Польського королівства, а Східне Поділля залишилося під владою великого князя литовського Вітовта (1392 – 1430).