Зміст
Вступ.3
Розділ 1. Художні особливості літератури постмодернізму.6
1.1. Постмодернізм як культурний феномен сучасної цивілізації.6
1.2. Характерологічні риси постмодерністського тексту.8
1.3. Історія розвитку постмодернізму.18
1.3.1. Постмодернізм у німецькій літературі.21
1.3.2. Особливості художнього дискурсу постмодерну в латиноамериканській літературі.24
1.3.3. Особливості постмодернізму в англійській літературі.25
1.3.4. Постмодернізм у російській літературі.28
1.4. Характеристика постмодерністського героя.33
Висновки до Розділу 1.37
Розділ 2. Образ «нового героя» у творах письменників різних країн.39
2.1. Жан-Батист Гренуй – постмодерністський антигерой (роман Патріка Зюскінда «Парфуми»).39
2.2. Риси постмодерністського героя у геніальному аферисті роману Діни Рубіної «Біла голубка Кордови» Захарі Кордовіні.44
2.3. Функція образу мага у романі Дж. Фаулза «Волхв».56
2.4. Відображення постмодерністської парадигми у романі Пауло Коельо «Алхімік» та його протагоністі.64
Висновки до Розділу 2.69
Загальні висновки.72
Список використаних джерел.76
Висновок

Постмодернізм є культурним феноменом сучасної цивілізації. Він наслідує у «предків» досвід використання тієї або іншої методики пізнання світу. Заперечуючи мистецтво, науку, політику, систему громадських цінностей, він одночасно пропонує себе в якості нового і кращого способу пізнання. Письменники ставлять проблему людського буття, можливостей і плати за ці можливості. Постмодернізм виникає при певному стані світу, в період хаосу, громадського безладу, коли домінантою художнього світосприйняття стає відчуття зникаючої реальності, відносності світу. Актуальною становиться тема взаємодії людини з цим світом, відображення хаосу у мистецтві. Постмодернізм усього лише усвідомив світ як величезний текст, а точніше, як інтертекст. Інтертекстуальність не зводиться до літературного впливу і може приймати найрізноманітніші форми: пастиш, плагіат, імітація, алюзія, пародія, цитата, іронія. Постмодерністська творчість - це процес мовних ігор, найпоширенішою з яких являється обігравання цитат з класичної і соціалістичної літератури. Йому властива гра, демонстративність, епатажність.
Важливою рисою, що визначає специфіку постмодернізму, є характер стосунків між автором і текстом – генотекст, який являється не готовим твором, а процесом взаємодії письменника з текстом, аж ніяк не простої, але ведучої до народження на очах читача. Більш того, він вільно інтерпретується читачем відповідно до особливостей його світогляду, суб'єктивна ж думку автора не має колишнього значення.
До прийомів постмодерністської словесності відносяться метафора, яка фокусує в собі нові незвичайні смисли та ідеї, перелік, каталог, тавтологія, колаж та інші.
Особистість у постмодерністських творах певною мірою маргінальна істота. Вона перебуває неначе на перехресті різних просторів, епох; не знає куди йти, у що вірити, де знайти притулок. Вона – продукт кризи буття. Герої творів постмодерну – люди з хворобливою психікою. Емоційно вразливі, вони надзвичайно гостро відчувають усе, що відбувається довкола. Концепція людини у творах постмодернізму відзначається певною мірою скептицизмом та іронією.
Тенденції розвитку постмодернізму були різними, залежно від країни або континенту, цей процес зумовлений історичними подіями часу. У Німеччині поширення постмодерну гальмувала Друга світова війна, спадщина німецької «суворої» філософської літератури. В латиноамериканських, і в загалі іспаномовних, країнах процес поширення був швидшим; йому посприяли такі письменники, як П. Коельо, А.Карпент'єр, Ж.Амаду, Гарсія Маркес та ін. Англійський постмодернізм починався в контексті реалістичної традиції. На російську літературу значно вплинула криза утопічних ідеологій.
Тема людини як творця, автора чогось абсолютно нового фокусує в собі всі області сучасного життя. Література постмодернізму дає нам найширший спектр доль геніїв – митців в їхньому вищому творчому сенсі і ідеї винятковості романтичних особистостей. Геній в літературі постмодернізму несе в собі крім хворобливості прикмети мистецтва нового часу: абсолютну холодність, самозамкнутість генія і його творінь на самому собі.
У другому розділі роботи досліджено прояв основних рис постмодерністської парадигми та їх відображення у головних героях романів письменників різних країн («Парфуми» П.Зюскінда, «Біла голубка Кордови» Д. Рубіної, «Волхв» Дж. Фаулза та «Алхімік» Пауло Коельо).
Шлях мистецтва Жана-Батиста Гренуя, героя роману П. Зюскінда, виявився антигуманним, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю. У центрі твору — у повному розумінні маргінальна постать — парфумер, людина без властивостей, повз яку пройшли ідеї співчуття, щастя, Бога, страху смерті тощо. У своєму житті він керувався лише імпульсами, що підказували йому феноменальні нюхові здібності. Герой Зюскинда - це породження глибокої антропологічної кризи і це вже приводить нас до сенсу постмодернізму. Він – антигерой, антагоніст, який протистоїть цілому світу. Письменник доводить, що божевілля - не протилежність розуму, а його породження. А в цьому твердженні є смілива спроба заново поглянути на природу людини і його розуму, замкнутого на самому собі. Його герой відмовляється від етичної природи відчуття, співчуття, упокорювання, совісті, привласнюючи собі в своєму безумстві прерогативи Бога.
У романі Діни Рубіної «Біла голубка Кордови» вимальовуються чіткі риси постмодерністського твору, такі як оригінальна конструкція «мозаїки», велика кількість алюзій і ремінісценцій, гра, іронія, «теорія хаосу», яка лежать в основі художнього світу роману. Важливим моментом є той факт, що головний герой залишається категорією самоцінною і самодостатньою, «мірою всього сущого», тобто образ героя не виходить за рамки класичної традиції в літературі. Кордовін – романтичний літературний герой, особистість складна, суперечлива, пристрасна, з глибоким внутрішнім світом. Виняткові обставини не супроводжують героєві, вони змінюють його особистість. Світогляд героя змінюється тільки внаслідок збігу цих обставин. У синтезі реалістичного художнього методу та естетичної системи нового мистецтва з урахуванням виявлених феноменів: архетипичности, самоцінності самосвідомості в аспекті естетичного досвіду, а також особливостей в образі героя, властивих романтизму, ми спостерігаємо народження нового романтичного героя як особистості в сучасній літературі.
Фаулз зіграв значну роль у літературному процесі другої половини XX століття. Його романи стали дзеркалом сучасної культури, зафіксувавши її стрімке перетворення з фабрики виробництва смислів в механізм їх адаптації. Фаулз першим здогадався схрестити екзистенціалізм з белетристичною цікавістю. Роман «Волхв» є класичним прикладом постмодернізму, у ньому ніби з’єдналися основні його риси, такі як принцип гри, хаос, інтертекстуальність, множинність світу. Образ мага є одним з типових образів постмодерну, це образ генія, антигероя зі своєю ідеологією життя. У цей час Ніколас – «іграшка» волхва, юнак, що заплутався у своєму житті та думках, якому важко відокремити реальність від чарівного театру.
«Алхімік» Пауло Коельо є культовим романом сучасності. Як і кожен постмодерновий твір, він глибоко символічний. Головним героєм роману постає Сантьяго, який мешкає поза сучасним розрахунком часу, в усіх епохах одночасно та є літературним колажем. Проаналізувавши теоретичні джерела, ми дійшли висновку що «Алхіміку» притаманні такі риси постмодерної літератури: запозиченість сюжету та персонажів твору; синтез жанрів, простору, поєднання істин багатьох націй та релігій; притчовий характер; лаконічність; філософічність; та інтертекстуальність.
Таким чином, можна підтвердити, що у досліджуваних романах проявляються основні принципи постмодернізму, такі, як інтертекст, концептуальність, відходження від істини та «мутація» жанрів, часу і простору, принцип гри та множинність світу.